Географічні карти та прийоми роботи з ними. Методика використання карт у процесі вивчення географії в школі

Географічні карти та прийоми роботи з ними. Методика використання карт у процесі вивчення географії в школі

Карта — це особливий спосіб відображення дійсності у вигляді просторової моделі, що містить багато відомостей для вивчення географії. Сучасні дослідження географічних наук неможливі без тематичних карт.

Метою роботи з географічними картами є:

Формування в учнів знань про карту як модель земної поверхні, що відображає просторові і часові особливості певної території або явища;

Уміння користуватися картою як джерелом знань;

Сприяння розумовому розвитку дітей (розвитку уяви, просторового та абстрактного мислення).

Читання карти є складовою картографічного методу добування інформації. Це складний процес, і його слід виконувати у два етапи. Перший етап — вивчення пояснювального апарату карти (назва, легенда, масштаб). Другий етап — вивчення змісту карти.
Під час роботи з картою вчитель повинен орієнтувати учнів на три рівні читання карти.

Рівень — це елементарне читання плану місцевості і фізичної карти в початковій школі. При такому читанні карти учень спирається, в основному, лише на свій життєвий досвід.

Рівень — це коли до власного досвіду додаються набуті географічні знання (5-7 класи). Учень повинен вміти за допомогою карти розповісти про властивості об’єктів, які на ній зображені, і відтворити просторові уявлення про їх розміщення. Бажано, щоб вивчення й аналіз карти закінчувалися складанням географічних описів або характеристик.

III рівень — це вміння працювати з картами різної темати- ки чи комплексними картами, а також з допоміжними даними, що можуть бути на полях карти (графіки, діаграми тощо). Результатом такої роботи має бути комплексна характеристика певної території, об’єкта, явища.
Істотну допомогу для розуміння карти і вміння працювати і нею дають практичні роботи з контурними картами та картосхемами.
Контурні карти можна використовувати під час вивчення нового матеріалу, для його закріплення, контролю знань учнів. Нанесення та позначення географічних об’єктів на кон­турну карту допомагають учням не лише швидко запам’ятовувати їх та орієнтуватися на карті, а й сприяють кращому розумінню символіки карт, їх змісту та методики оформлення. Слід ознайомити школярів з правилами роботи, навчити визначається розміщення потрібних об'єктів, для цього використовується картографічна сітка. Умовні позначення повинні бути аналогічними до загальноприйнятих або дещо зміненими.

Гори зображуються пунктирною коричневою лінією в напрямку їх поширення, низовини, височини, плоскогір'я - суцільною лінію. Діючі вулкани позначаються зірочкою тощо. Звертається увага на розміщення географічних назв. Тут орієнтир звичайна географічна карта. Ріки підписуються за течією (у верхній, середній і нижній течії), гори - за протяжністю, міста - від пунсона паралельно паралелям, великі площинні об'єкти - в їх контурі тощо. Підписи рекомендується робити простим олівцем. На місці помилки вчитель ставить знак питання. Назви підписуються друкованими літерами.

Робота з контурними картами повинна ускладнюватися з класу в клас. Знаходження, позначення і підписування об'єктів - основний вид роботи у 6-9-х класах. У старших класах робота має бути творчою. Учні виконують такі творчі завдання: на основі контурної карти скласти нову картосхему, картодіаграму, використовуючи підручник і додаткові джерела інформації. Зібрані дані опрацьовуються, поєднуються в групи й типи, позначаються на контурній карті відповідно до складеної легенди.

Контурні карти використовуються з різною дидактичною метою: для перевірки знань, при вивченні нового матеріалу, його закріпленні, узагальненні і систематизації. За ними проводяться картографічні диктанти.

Робота з контурними картами в основному повинна здійснюватися на уроці. Вдома вчитель пропонує закінчити або виконати аналогічну роботу.

Роботи учнів з контурними картами регулярно перевіряються вчителем, виправляються помилки, неточності, оцінки за цю роботу виставляються в журналі і щоденниках.

Рекомендують вивішувати контурну карту на класній дошці. За її наявності виклад нового матеріалу вчитель супроводжує нанесенням об'єктів на контурну картку. Найчастіше в практиці навчання використовуються трафарети - контури материків, країн. Контур креслиться на ньому в процесі вивчення позначаються об'єкти. Словесне зображення супроводжується синхронним моделюванням. За такої форми роботи в учнів задіюються різні види пам'яті.

За рубежем у школах використовують німі та напівнімі карти. У нас у загальноосвітній школі такі карти не застосовуються. Німа карта - звичайна фізична карта, але без географічних назв. Вона служить для контролю знань карти. Учневі необхідно знайти потрібний об'єкт на карті, не маючи назви. Навчальне значення цих карт невелике. На напівніміх картах позначаються лише початкові букви географічних назв. Такі карти служать також засобом перевірки знань карти.

Так навички роботи з контурною картою можна формувати під час уроків – змагань на яких учням можна запропонувати позмагатись у точності нанесення географічних об’єктів на контурну карту.
Під час уроку КВН можна закріпити навички групової діяльності на уроці. Учні вчаться самостійно здобувати корисну інформацію і використовувати її у нестандартній ситуації.
Формування навичок роботи з компасом та топографічною картою здійснюється під час уроків – екскурсій на місцевості, де учні не просто формують навички а й здобувають знання і закріплюють це все на практиці.
У теорії і практиці навчання географії, навичкою називають дію настільки звичну, знайому, що вона не вимагає спеціальної розумової напруги - автоматизовану дію. Тому вважається, що спочатку учень опановує умінням, а потім уміння переходять у навички.
У процесі формування умінь і навичок можна виділити кілька етапів:
- Показ значення уміння і постанова мети опанувати їм.
- Ознайомлення зі складом уміння, усвідомлення учнем послідовності виконання дій.
- Показ учителем зразка виконуваних дій.
- Тренувальні вправи щодо оволодіння умінням. При цьому школярі спочатку можуть повторити дії вчителя на тому ж самому матеріалі, а потім переходити до застосування прийому на матеріалі, аналогічно вивченому.
- Самостійне застосування уміння, його перенос на новий матеріал і використання для рішення нових задач.
Уміння вважається засвоєним, якщо учень:
1. Знає область застосування уміння, розуміє особливості джерел географічних знань – карти, текст підручника.
2. Знає зміст і послідовність дій.

Настінні карти - основний вид навчальних карт. Це оглядові карти з високим ступенем узагальнення і генералізації, з великим шрифтом, яскравими фарбами. Розглядаються на значній відстані. Вони не перевантажені змістом, берегові лінії, лінії річок та інші лінії потовщені. Зміст цих карт відповідає певним темам і курсам шкільної географії. Чим старші школярі, тим кращою є їхня підготовка, а отже, складнішим є зміст карт, який не повинен виходити за межі програми.

Настінна карта використовується на кожному уроці, на різних його етапах. Під час пояснення учень і вчитель повинні перебувати біля карти. Карта має займати центральне місце в класі, але не закривати дошку. Відповіді, пояснення супроводжуються показом об'єктів на карті. Під час показу не можна закривати собою карту, потрібно стояти збоку, щоб вона добре освітлювалася. Показ об'єктів повинен бути правильним, чітким.

Кожну нову настінну навчальну карту вчитель показує школярам, пояснює її призначення, зміст, ознайомлює з її легендою, учить нею користуватися. Зазначає, до якого виду карт вона належить за масштабом, охопленням території і змістом. Це можуть пояснювати й учні, відповідаючи на запитання вчителя.

Учитель зобов'язаний стежити за каталогом навчальних карт, що видаються, і безперервно поповнювати географічний кабінет новими картографічними виданнями. Потрібно звертати увагу на естетичний вигляд карт, акуратно їх вивішувати.

Залежно від теми й мети на уроці може використовуватися декілька карт. Загальногеографічні карти доповнюються тематичними (зокрема вивченні природних зон використовується карта природних зон, фізична карта материка, кліматична карта, карта рослинності, зоогеографічна карта). Але в усьому має бути міра.

У більшості випадків учні бачать карту лише на уроці. Це негативна тенденція. Потрібно у кабінеті вивішувати кілька карт для постійного огляду. У цьому випадку учні можуть перевірити свої знання карти.

Особливим видом настінних карт є чергова карта. Це, звичайна фізична або політична карта, на якій учні або члени географічного гуртка по черзі розміщають поточну інформацію за місяць або триваліший період. Учитель дає завдання учням підготувати повідомлення, опрацювавши інформацію, подану в періодичних виданнях, на радіо, телебаченні, потім розміщують ці повідомлення за межами карти. На карті виділяють місця подій, про які йдеться у повідомленні. Зміст такої карти повинен систематично поновлюватися. Повідомлення пишуться великими буквами. Чергову карту можна доповнювати ілюстративним матеріалом. У деяких школах є електрифіковані чергові карти.

Основний вид настільних картографічних посібників - навчальні атласи. Вони відповідають окремим курсам шкільної географії і повністю охоплюють її зміст. На уроці учні користуються настінною картою, вдома - картами навчального атласу. Уся робота, яка здійснюється з настінними картами, супроводжується синхронною роботою з відповідними картами атласу. За атласом учні виконують самостійні роботи, індивідуальні завдання.

До настільних карт належать також карти-вклейки, карти-вкладки, текстові карти і картосхеми. Карти-вкладки певною мірою замінюють навчальний атлас і використовуються при вивченні декількох тем. На деяких уроках використовуються за змістом карти-вклейки. Текстові карти використовуються при опрацюванні окремих запитань, при вивченні тієї теми, яку вони ілюструють або доповнюють. Аналогічних настінних карт і карт у навчальному атласі немає. Треба обов'язково здійснювати аналіз цих карт, це дає можливість глибше осмислити навчальний матеріал з теми.

Призначення топографічних карт і планів місцевості - ознайомити школярів із детальним зображенням ділянок земної поверхні і пояснити, як здійснюється генералізація при створенні середніх і дрібномасштабних карт.

.

Одним із прийомів роботи з географічною картою є вироблення просторових і масштабних орієнтирів. Учні повинні добре засвоїти розміщення найважливіших об'єктів і запам'ятати їх розміри. Такими масштабними орієнтирами можуть слугувати протяжність Чорного моря із заходу на схід (1000 км), Каспію з півночі на південь (1000 км), відстань Київ-Москва (700 км), довжина острова Сахаліну (1000 км), протяжність Червоного моря (2000 км) тощо. Просторові й масштабні орієнтири є орієнтирами для позначення інших об'єктів, визначення їх розмірів, величини, що дає можливість знаходити об'єкти на картах різних за масштабом та тематикою.

Основний вид роботи з картами - опис, характеристика об'єктів. Описи за складністю є різними. Спочатку учні вчаться здійснювати описи якого-небудь одного компонента природи, господарства (окремої рівнини, річки, озера, географічного положення, населення, галузі господарства). Потім переходять до більш складного опису природних умов певних територій (зокрема фізико-географічної характеристики Сахари, Мінської височини), до економіко-географічного опису окремих країн (наприклад, економіко-географічна характеристика Чилі).

Ще складнішими описами є характеристика природи, населення, господарства країни і порівняльний опис окремих компонентів природи, населення, господарств, природних умов, регіонів, країн. Зазвичай описи окремих компонентів робляться за загальногеографічною й однією з тематичних карт. Комплексні описи (фізико- й економіко-географічний) здійснюються на основі загальногеографічної і тематичної карт, при цьому використовується прийом накладання, зіставлення карт.

При будь-якому описі подаються типовий план, інструкція. В основному вся інформація береться з карт. Спочатку такі описи мають навчальний характер, виконуються колективно під керівництвом учителя. Учні оволодівають прийомами опису. Потім самостійно виконують аналогічні роботи. Описи за картою виконуються учнями самостійно в знайомій та незнайомій навчальній ситуації. З метою контролю проводяться підсумкові практичні роботи з картою.

Важливим прийомом роботи з картами є креслення картосхем на дошці при вивченні нового матеріалу. При цьому можна використати трафарети територій. Пояснення матеріалу супроводжується кресленням картосхеми. Вона повинна бути простою, відображати головне, не ускладнюватися деталями, її завдання - донести основний навчальний матеріал до свідомості школяра (наприклад, схема вузла транспортних шляхів Києва).

Головне, що картосхема виконується одночасно з поясненням, є динамічною. Можна рекомендувати учням перенести найпростіші картосхеми в робочі зошити. Під час перевірки знань учитель може запропонувати учням накреслити картосхеми на дошці.

Важливим завданням вивчення географії є засвоєння географічної номенклатури. Географії немає без географічних назв. Географічні назви - це адреси, паспортні дані об'єктів. Є обов'язкова номенклатура (зазначена в програмі). Аби запам'ятати географічну назву і знати розташування об'єктів на карті, слід частіше їх вимовляти, відтворювати.

Кожна нова назва вимовляється чітко, важкі для вимови назви записуються на дошці і в робочому зошиті. Учні повинні знати характерні особливості об'єкта. На кожному уроці перевіряються знання карти. Рекомендується при вивченні нової назви не замінювати її займенником. Учитель має пояснити походження географічної назви. У топоніміці часто відображаються найбільш суттєві риси об'єктів (гора Мон-Блан - "Біла гора", річка Єнісей - "Велика вода").

Робота школярів з картою - невід'ємна складова кожного уроку. Тільки завдяки цій роботі можна навчити школяра читати карту.

Для більш системної й ефективної організації роботи з картою на уроках географії ми виділили основні форми використання географічних карт. Будь-якому виду використання карти має передувати ознайомлення з нею, спочатку більш загальне, а потім і поглиблене. Перше можна назвати представленням карти, друге – її аналізом і оцінкою. Використання карт у шкільних курсах фізичної географії передбачає орієнтування за картою, читання однієї, двох або кількох карт, отримання за картами кількісних характеристик територій (картометрія), застосування карт у якості основи для побудови нової карти, використання карти в якості джерела для побудови інших картографічних творів.

На наш погляд, важливо поміж великої кількості різноманітних завдань для роботи з картою виділити типові. Необхідність цього викликана тим, що при переході від одного типового завдання до іншого відбувається певне ускладнення прийомів роботи з картами, учнями набуваються нові уміння. Приклади створених типових завдань супроводжуємо конкретними завданнями даного типу. Типові завдання подаємо в порядку зростання ступеня їх складності. На основі досліджень ми дійшли висновку, що кожну нову карту учням потрібно якісно «представити», тобто ознайомити їх із заголовком і легендою, розміщенням на карті додаткових даних і вказати, на що потрібно звернути найбільшу увагу при роботі з нею.

При переході до розгляду масштабу карти ми пропонуємо пропедевтичні вправи (приблизне орієнтуванні у відстанях через визначення розташування свого населеного пункту на карті, величини певних об’єктів шляхом порівняння з ними розмірів інших відомих об’єктів). Практика засвідчує, що через певний час представлення карти вчителем можна і потрібно замінити аналізом карти самими учнями.

Ознайомлення з типами карт має велике пізнавальне значення: учні повинні усвідомити поняття про найважливіші категорії тематичних карт природи, причому для роботи з новою тематичною картою слід виділити час і місце на уроці географії. На завершальному курсі фізичної географії поступово нівелюється необхідність характеризувати кожен вид тематичної карти. За умови системної роботи з картою впродовж попередніх курсів учні оволодівають поняттям про аналіз карти й розвивати вміння аналізувати в картографічному розумінні будь яку карту. Висуваючи такі вимоги, ми виходили з того, що поняття про аналіз карти належить до найважливіших картографічних понять. Аналізуючи карту будь-якого змісту, учень  повинен за її назвою, легендою і власне картографічним зображенням визначити, до якої групи вона належить за масштабом, змістом і призначенням. За картографічною сіткою він повинен з’ясувати, чи є на карті спотворення довжин, площ і кутів, які ділянки мають найбільші спотворення і який на них приблизно окремий масштаб. Потрібні для такого аналізу теоретичні знання математичної основи карт закладаються в шостому та сьомому класі. Це поняття про спотворення і їх види, про головний і окремий масштаби. Без таких знань і умінь неможливо дати оцінку карті щодо її придатності для проведення вимірювань.

Література

1. Скуратович О. Я., Коваленко Р. Р., Круглик Л. І. Географія: Загальна географія. 6кл.. - К.: Зодіак-Еко, 2000. - 223с.
2. Рідний край: Географія та краєзнавство.. - К.: Просвіта, 1999. - 97с.
3. Географія українських і сумежних земель. - К.: Обереги, 2005.
4. Економічна і соціальна географія світу.. - К.: Артек, 2000. - 288с.
5. Дольницький Мирон. Географія України.. - Мюнхен: Вернигора, 1947. - 91с.
6. Дольницький Мирон Географія України. - Детройт: Батьківщина, 1953. - 88с.
7. Соціально - економічна географія України. - Львів: Світ, 2000. - 680с.
8. Заставний Федір Дмитрович Географія України. - Львів: Світ, 1994.
9. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України.. - К.: Форум, 2000. - 240с.